Rambler's Top100
Театр КВН
  Театр КВН ДГУ - единственный в мире театр КВН







пресса о нас
Наїна ЛЄВОДВОРСЬКА: «ТЕАТР КВН ДГУ» — КЛУБ ДУШЕВНОГО ТЕПЛА
Показать полноформатное изображение

«Театр КВН ДГУ» — унікальна мистецька формація, яка могла народитися лише у нашому полікультурному місті. У минулому — легенда КВН (так, саме КВН, а не КВК, бо перекладати цю абревіатуру на українську — все одно, що замість слова «футбол» писати «ногом’яч»). Одна з найбільш філософських та iронiчних команд 80-х, автори гімну музичного фестивалю у Юрмалі і багатьох інших вічних пісень Клубу, а нині — повноцінний театр із сонмом прекрасних акторів, які завжди грають від чистого серця. З автором і художнім керівником театру, заслуженим діячем мистецтв України, Григорієм Гельфером кореспонденту «Експедиції ХХІ» вдалося поспілкуватися у гарячий робочий час — саме після термінового створення тексту якоїсь «дуже важливої» пicнi.

Але, перш за все, «Театр КВН ДГУ» — це мiський театр, комунальний заклад культури i тому рівно в зазначений на афіші час чекає своїх глядачів на вул. Гопнер у невеличкому затишному залi (на жаль, не власному) з естрадною виставою «Веселый песец» — унікальним театральним дійством, де можно почути i новi «фiрмовi» пiснi, i «божевiльнi» вiрші, i «фiлософський» монолог i навiть прийняти участь у «розминцi». Це саме те, що ми завжди любили i продовжуємо любити у «Театрі КВН ДГУ», — тонкий гумор, професійне виконання і тепла домашня атмосфера, якої іноді так не вистачає у цьому жорстокому світі…

— Часто у вас трапляються такі «аврали»: вранці написали текст, ввечері порепетирували пісню — і одразу на виступ?

— Буває. Хоча останнiм часом намагаємося працювати «за планом», але, мабуть, для нас iснування у режимi форс-мажору взагалі більш характерно. Так відбувається певна мобілізація всіх сил організму. Напевне, це пішло ще з того часу, коли ми грали у КВН, — звичка швидко збиратися, організовуватися. Не для того, щоб на розминці за 30 секунд вигадати цікавий жарт, а у більш широкому розумінні. Наприклад, приходить ввечері Масляков і каже: вся ваша програма не підходить, треба переписати.

— І часто таке траплялося? Яка вона, внутрішня кухня КВН?

— За роки вона, насправді, дуже змінилася. Ми були однією із команд „першого призову” оновленого КВН. Тоді і Масляков ще не був «барином» i володарем великоi бiзнес-iмперii. Вiн навiть не був найголовнішим у цій системі. Він приїжджав до Дніпропетровська подивитися на нас. Це був єдиний випадок, коли сюди приїхав Олександр Васильович разом із Юлієм Гусманом «знайомитися» iз командою з Дніпропетровського університету. Всі райкоми і міськкоми стояли на вухах. Масляков і Гусман прийшли, подивилися програму і сказали, що це все нічого не варте, що вони просто змарнували на нас час.

— Чому? Що саме їм не сподобалося?

— Важко сказати. Напевне, у дечому це був такий собі психологічний «наїзд» — перевірити нас на витривалість. Було поставлене завдання: щоб усе було нове. І ми не спали одну ніч, іншу — і нарешті створили нове. Кінець кінцем доля склалася так, що ми в цю тему в’їхали надовго, чи не на все життя, а ця специфіка коротких термінів, як у студентів перед іспитами, залишилась назавжди. Ми напружуємося, і відкриваються певні ресурси. Може, це і неправильно, але це так.

— Як Ви оцінюєте сучасний КВН, зокрема дніпропетровський?

Потрібно розділяти КВН телевізійний і рух КВН, який існує не тільки в усіх містах і селах СНД, але й у Нью-Йорку, Ізраїлі, Німеччині.

— Потрібно розділяти КВН телевізійний, який зараз є дуже успішним бізнесом у Росії, і рух КВН, який не завжди стикається з однойменною передачею, але існує не тільки в усіх містах і селах СНД, але й у Нью-Йорку, Ізраїлі, Німеччині. Де його тільки нема! Бізнес цей успішний, адже Масляков все-таки людина чіпка, «правильна», мудрий політик. Він розуміє, як це робити, знає, що потрібно нагорі — Ернсту, Кремлю. І туди постійно рекрутуються нові молоді хлопці, з новим баченням. Масляков гарний селекціонер. І по суті своїй КВН став такою собі російською забавою, він підпорядковується нуждам російської верхівки. Тому те, що відбувається в Україні, з точки зору гуру Маслякова, — це у будь-якому разі другий сорт. Не може бути в Україні людей, які жартують смішніше за росіян, — зараз це усталена думка. Але якщо згадати період відродження КВН, то тоді домінували саме українські команди: ми, Одеса, Донецьк, Харків. А нині створена окрема зона — Українська ліга, куди іноді приїжджають грати і російські команди, але ставлення до неї „АМіК” — як до другого дивізіону. Але насправді у тій же Дніпровській лізі КВН є дуже цікаві молоді команди — як пишуть в Інтернеті, «у Дніпровці рулить неформат». Ми не намагаємося їх підганяти під якісь стандарти, ми просто даємо їм самовиразитися. Вони швидко перебігають до якихось інших проектів, там якось себе реалізовують. Тому ми просто даємо їм свободу.

— Спостерігаючи за іграми Української ліги, можна помітити, що у нас все-таки більше жартують про політику, а в Росії — на загальні життєві теми. Може, якщо торкатися більш вічних питань, легше було б прорватися до вищих кіл?

Жарти не вигадуються через силу, людина з гумористичним талантом просто відображає те, що її оточує.

— Мені здається, тут справа у ментальності. Жарти ж не вигадуються через силу, людина з гумористичним талантом просто відображає те, що її оточує. Згадую, у нас був період, коли ми з першою збірною їздили до Німеччини, Ізраїлю, США. У них там усі жарти були про еміграцію: як вони звідси поїхали, туди приїхали і як вони там адаптуються. Минуло 10–15 років. Відносно недавно ми були в Америці, і нам уже далеко не всі жарти були зрозумілі. Вони говорять про своє нинішнє життя там — хоч і російською мовою, проте це їхні реалії, а нам вони недоступні. Ми живемо іншим життям. У Росії також є політичні жарти, але вони мають вписуватися у формат: можна тільки якось так вишукано прогнутися і згадати Дмитра Анатолійовича Медведєва, скажімо, а у нас нема питань — кого хочеш, того і розкладай, як можеш, справа лише у якості тексту. Втім, ми завжди — навіть коли писали програми політичного характеру — намагалися вийти на загальнолюдські теми, яких прийнято торкатися у мистецтві. Ставили собі високу планку і так і випали одного дня з КВН, бо також перестали бути форматом. Зараз у кабаре «Веселый песец» не забуваємо про політику, але переплітаємо її з життям. Є просто зубоскальство, а є співчуття і розуміння політичних персонажів, інша система координат. Не знаю, чи завжди у нас виходить, але ми стараємося.

Що ж стосується Дніпропетровська — у нас непогана збірна, талановиті хлопці, зараз вони вийшли до фіналу Української ліги. Але вони вже зовсім по-іншому скроєні, не так, як ми. Коли ми грали у КВН, ми були таким собі відлунням шістдесятників, ми боролися за демократію, протистояли тоталітаризму парткомів, відстоювали свої ідеали, що жевріли у наших головах і обговорювалися на кухнях. Сахаров, Солженіцин, Бродський, Окуджава — все це кипіло в нас. Ми були заряджені соціально. Жартували, звісно, не тільки на ці теми, але це було основою. Ми хотіли щось змінити у цьому житті. І ми змінили. Iнша справа — що з цього вийшло… А сучасні хлопці бiльш прагматичні. Вони думають так: якщо у мене є якийсь талант, то його треба якнайшвидше конвертувати у матеріальні блага. Бувають, звісно, і люди, які ще думають про щось високе, але у більшості прагматизм став домінантою. Напевне, їх можна зрозуміти — всі зараз думають про те, як виживати і заробляти…

— А ви так і не наголошуєте на прагматизмі?

— Коли ми пишемо для когось, без цього не обходиться. Так, ми з Євгеном Гендіним уже 10 років вигадуємо тексти пісень для каналу «Росія» — «блакитні вогники», мюзикли, коли виходять зірки і співають якісь смішні пародії. 80% цих пісень пишемо ми з Гендіним. У нас залишилось там багато зв’язків: одесити осіли на телебаченні, «місішники». Для нас це просто якісне «ремесло», фахова робота, яка замовника влаштовує. Ми пишемо по пісні в день. Кіркоров, Басков, хто завгодно — нема питань. Але коли ми створюємо тексти для нашого театру, можемо писати два рядки хоч тиждень. Ця робота не приносить ніяких грошей, але вона набагато важливiша. Для себе ми не можемо інакше, це зовсім інший «гамбурзький» рахунок, «дві великі різниці». Це те, що ми видобуваємо з глибин душі. Такий стан справ часто викликає у людей подив: «Ви ж так швидко все пишете!». Швидко, нема питань. Кіркоров виконає — всі питання до Кіркорова. А «КВН ДГУ» — інша справа…

— Душу не витрачаєте на Кіркорова?

— Можна і так сказати. Звісно, якщо щось виходить якісно з професійної точки зору, це викликає задоволення, сміх, як і повинно. Це як коли людина кладе цеглу: стінка рівна вийшла — їй сподобалось. Але загалом це, як то кажуть, не собори.

— Щодо прагматичного ставлення молоді до життя — навіть дитячі фільми зараз орієнтують на сучасні реалії: мобільні телефони, гроші, Інтернет тощо… Як Ви вважаєте, чи не призведе це до остаточної деградації нового покоління?

— Ви маєте на увазі «Книгу майстрів»? Я цього фільму ще не бачив, тому рецензувати його не можу. Але так розумію, що це кіно орієнтоване на людей, які не хочуть навантажувати себе зайвими знаннями, емоціями, такий споживацький формат. Телебачення — нехай, телевізор для цього і призначений. Але що стосується кінематографу — в Росії трапляються і гарні фільми, а цей, напевне, і був задуманий як комерційний проект. За радянських часів як було: хотіли не грошей заробити, а виховати ще кращого будівника комунізму. Завдання саме по собі маячне і неможливе, але напрямок вірний. У мистецтві все одно є ці обидві складові, його потрібно і як бізнес сприймати, але й від вектора, спрямованого на людину, теж відмовлятися не можна нi в якому разi. А у таких фільмів художня складова десь така ж, як і у наших пісень для Кіркорова. Вони всі робляться за певними схемами, а не народжуються з чийогось серця. Світ нині глобалізується, предметів вжитку стає все більше, і людина тільки й може, що включатися у цю гонитву за новими моделями техніки, новими принадами статусу. Її життя перетворюється на колекціонування дрібних досягнень, проставляння галочок поруч із назвами покупок. А варто лише відійти у бік, подивитися у небо, послухати музику, почитати книжку, і зрозумієш, що важливими є зовсім інші речі. До того ж, є різниця між пострадянськими країнами і Заходом у цьому плані. У них це відбувалося планомірно, тому у суспільства встиг виробитися імунітет проти споживацтва, створився шар інтелігенції, інтелектуалів, які зберігають духовне ядро нації, країни. А на нас все це полинуло як зі скриньки Пандори з такою швидкістю, що навіть найстійкіші не витримали. В одному мозку половина життя радянського інженера і половина — бізнесмена-капіталіста просто не вміщуються, може зірвати дах.

— Чи зустрічалися ви на творчому шляху з ворожим ставленням, коли конкуренти намагалися вам якось завадити?

— Нечесно завадити? Ні, найстрашнішою в цьому сенсі в КВН може бути ситуація, коли інша команда побачить нашу репетицію і «засвітить» нашу тему у своєму виступі або вкраде жарт. Скла у взуття, як балеринам, не підсипали. У нас був «фейр плей», ми досі дружимо з хлопцями з Новосибірська, Донецька, Львова, вірменами з команди ЄРМІ.

— У вашому кабаре дуже приязна, товариська і тепла атмосфера в залі. Хто вони глядачі «Веселого песца»?

Ми не ставимо перед собою мету збирати тисячні зали, нам потрібна обрана публіка, люди, близькі нам за духом, за освітою, ментальним станом.

— Я б не акцентував навіть на віковій категорії… Мені здається, що наша публіка — люди освічені, інтелігентні, люди, які прочитали певні книжки, бачили певні фільми, слухали певну музику. У них є потрібний культурний пласт, на який ми можемо спиратися. У цьому вони наші однодумці. Найвище відчуття після виступу — це коли чуєш від глядачів: «Ви висловили те, про що ми самі думали, що відчували, але не знали, як втілити у слова». Здається, Ніцше казав: «Таланти влучають у цілі, в які не можуть влучити інші, а генії влучають у цілі, яких ніхто не бачить». Ми на геніїв не претендуємо…, втім, бувало і так, що ми кудись у «молоко» стріляли, і ніхто не розумів. Ми не ставимо перед собою мету збирати тисячні зали, нам потрібна обрана публіка, люди, близькі нам за духом, за освітою, ментальним станом. Це такий клуб, де можна зустріти старого знайомого і відчути тепло у душі…

Марина СУРГУЧОВА

Фото люб’язно надані Першим Міжміським Журналом «Триумф»

Источник ГАЗЕТА «ЕКСПЕДИЦІЯ ХХІ»

24-04-2010

  Подробнее

Сценаристы и артисты кабаре «Веселый песец» пошутили в «Дне» о серьезном

  Подробнее

Александр Сергеев на стыке жанров.

  Подробнее

Перед открытием театрального сезона в кабаре «Веселый песец» на прямую линию в «Комсомолку» пришли главные лица Театра КВН ДГУ: руководители и авторы Евгений Гендин и Григорий Гельфер, режиссер Евгений Чепурняк

  Подробнее

Заслуженная артистка Украины Илона Соляник является не только актрисой Театра КВН ДГУ, она же ведущая актриса Днепропетровского Русского драматического театра им. Горького. C Илоной, а также её мужем и коллегой по сцене Александром Голубенко, о жизни, творчестве, семье беседовала Ольга Медведева.

  Подробнее

Интервью с гостями Международного фестиваля КВН в Нетании -2010

  Подробнее

«На нас начали сыпаться «закулисные камни», и мы ушли»

Наїна ЛЄВОДВОРСЬКА: «ТЕАТР КВН ДГУ» — КЛУБ ДУШЕВНОГО ТЕПЛА
 

«Театр КВН ДГУ» — унікальна мистецька формація, яка могла народитися лише у нашому полікультурному місті. У минулому — легенда КВН (так, саме КВН, а не КВК, бо перекладати цю абревіатуру на українську — все одно, що замість слова «футбол» писати «ногом’яч»). Одна з найбільш філософських та iронiчних команд 80-х, автори гімну музичного фестивалю у Юрмалі і багатьох інших вічних пісень Клубу, а нині — повноцінний театр із сонмом прекрасних акторів, які завжди грають від чистого серця. З автором і художнім керівником театру, заслуженим діячем мистецтв України, Григорієм Гельфером кореспонденту «Експедиції ХХІ» вдалося поспілкуватися у гарячий робочий час — саме після термінового створення тексту якоїсь «дуже важливої» пicнi.

  Подробнее

Народным артистом Евгений Чепурняк заслуженно стал очень давно. В сердцах зрителей. Чтобы не оставаться в долгу, наша Родина «поспешила» присвоить нашему другу, актёру и режиссёру театра КВН ДГУ звание Заслуженного артиста Украины!

  Подробнее

Время неумолимо, и самому юному в Театре КВН ДГУ 29 августа исполняется 40! Зовут его Вадим Сильничий. На сцене его видно очень редко, потому что он музыкант. На все руки. И на всю голову. Предлагаем вашему вниманию отрывок из будущей книги о театре КВН ДГУ «Монеты на ребре», которую, не покладая ничего, пишут Ольга Медведева и Геннадий Гребницкий.

  Подробнее

26 мая, Григорию Гельферу, художественному руководителю и бессменному автору текстов Театра КВН ДГУ, исполнилось 55 лет. А это прекрасный информационный повод для появления этого материала.

::
::
::
::
::
::
::
© 2003-2005 All Rights Reserved